Повчайте краще ваших паучат!

Ні, чого б не говорили, а мені в СРСР подобалося!
Жовтеняцьких-піонерське дитинство з нальотом ідейності, півники за п’ять
копійок, «Сюрприз» з цукеркових золотинок, душевні казки
«Королівство кривих дзеркал», «Морозко», «Пригоди Буратіно» …
Особливо в останній пісеньку любила «… набридло, повчають, повчають.
Повчайте краще ваших паучат!» Времена серпа-молота прошли, но
країна рад, схоже, залишилася. Рад в прямому сенсі.
Практично кожен впевнений в своєму мегапрофессіоналізме у всіх
сферах. Гаразд би, тримали свою впевненість при собі, так немає, дають
«Цінні» рекомендації – як жити, що носити, чим харчуватися, куди
їздити у відпустку, дітей як виховувати … Зауважу, я не прошу участі,
не скаржуся, так якого рожна в мою зону комфорту лізти ?! Приклади?
Так будь ласка! Напевно і у вас є подібні.

Вбити не можна залишити

Мова про аборти. Розумію, що нав’язлива пропаганда дістала, але
зіткнулася і я з цією дилемою. Хоча, не так. Я навіть думки не
допускала, що малесеньку чотиритижневу життя можна перервати,
тому і питань, де ставити кому, у мене не виникало. нехай
несподівано і мені 39, нехай усталений побут і зростаюча кар’єра,
нехай старшенькому 20. Але у лікарки з платного центру погляд на
стан речей був іншим:

– Навіщо вам цей геморой? Сили-то вже не ті, щоб знову в
соплі-пелюшки занурюватися. Уявіть, додому вповзає з мрією про
дивані, а тут дитина. Ні тобі вихідних-свят, ні планів на
відпустку, ні свободи. Воно вам треба ?!

Якщо чесно, я до такої міри офанарела, що не сказала доброї
тітці пару ласкавих про її філософію. Навіть злякалася – якщо вже лікар
так налаштована, то від соціуму чого чекати? Даремно боялася. дивлюся зараз
на капосну мордочку трирічного сина і не уявляю іншої
життя. Так, сили не ті, та, втомлююся, але ні за що не проміняю
напханий турботами вечір на диванний кайф. До сих пір не зрозумію,
чим керувалася мадам з консультації, повчаючи мене. душевна
обмеженість, заздрість, щире участь? Здоров’я вам,
порадниця, дуже сподіваюся, що справляє враження-навіюваних осіб на
вашому кріслі не виявиться.

Бабусі, бабусі, бабусі-старенькі

Старість я поважаю, чесне слово. Все там, якщо пощастить, будемо.
Але як же дістають поради цієї високоповажний публіки! бабульки –
особлива категорія, що обожнює настанови. Найчастіше в директивному
тоні, ні чорта не розбираючись в суті. Свіжий приклад. мучуся в
черзі до терапевта, розважаючи себе мимоволі підслуханими
діалогами. Літня сусідка по тапчана мудро повчає товарку:

– Чи не додумався, якщо дадуть направлення до онколога, погоджуватися –
залікують на смерть! Ти краще болиголова попей, та мед прикладай з
алое. Гарантовано допоможе!

Зазвичай мовчки реагую на людську обмеженість, якщо мене не
стосується, але тут не витримала. Барвисто розписала наслідки
самолікування, благо уявлення про це маю, коректно пройшлася
по «спецам», що дає подібні рекомендації, проникливо нагадала
про дітей-онуків, яким потрібна жива бабуся, а не поминальні
обіди. І була послана верескливим опонентом за відомою адресою …
Маю велику надію, щоб та, якої псевдосовети призначалися,
дружить зі здоровим глуздом.

Хороші чоботи, треба брати

Теж цей фільм любите? Ще б пак, що ні цитата, то шедевр!
Впевнена, і вам доводилося чути критику з приводу зовнішності,
одягу, стилю, смаку. Причому приправлену «душевним» участю і нібито
щирим бажанням допомогти «заблукав». Сусіди, колеги, попутники
так і норовлять нав’язати власну думку. До речі, твердження, що
раніше все було краще – повна нісенітниця. Пам’ятаю, як плювалися бабки в
початку вісімдесятих, коли батько привіз джинси з сонячної
Болгарії. Мовляв, обтяг господарство, безстиднику! Знали б вони, що
через пару десятиліть школярки будуть одягатися, ніби через
хвилину вихід на сцену стрип-клубу. Лаяли бітлів, ставлячи в приклад
солодкаво Лещенко. Так вони сьогодні ангелами виглядають на тлі багатьох
виконавців. Рвані чубчика, низька талія, пірсинг, реп роблять
молодь мало не ізгоями в очах добропорядних співгромадян.
Залиште вже в спокої, нехай Дурко в молодості. повірте,
Короче. І теж стануть косо дивитися на молодиків.

До чого це все пишу? Накипіло, знаєте … Насмілюся дати
кілька порад, хоча і оповідала про негативне ставлення до
ним. Вчіться фільтрувати дійсно цінні рекомендації від
в’язкої субстанції моралей. Чи не ведіться на банальне «ось я б
на вашому місці … »Ви на своєму, слава богу. Ви можете бути гірше
мільйонів або краще, але ви – унікальні. Таких точно більше немає,
цим і пишаєтеся. Змагаються з собою вчорашнім, а не з натовпом. Чи не
зупиняйтеся через сторонніх реплік. Чи не уподобляйтесь массе. І
буде вам щастя! Піду я, послухаю ще разок пісеньку про
паучат …